• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Файловий архів

Історія села Мале Старосілля

Нарис-опис села Мале Старосілля

1. Анкета

2. Вступ (історія виникнення села)

3. Значні для села історичні події

4. Сучасний стан села

5. Історична пам’ятка

6. Гордість села

6.1. Матері-героїні

6.2. Воїни-інтернаціоналісти

6.3. Ліквідатори аварії на ЧАЕС

1. Анкета:

село Мале Старосілля;

Смілянський район, Черкаська область

адміністравине підпорядкування-Малостаросільська сільська рада;

існуючий.

2. Вступ (історія виникнення села)

Село, центр сільської ради. Розташоване за 20 км на північний захід від районного центру та за 12 км від залізничної станції Перегонівка. Дворів – 389, населення 800 чоловік, в тому числі – дітей до 18 років – 124, пенсіонерів – 383.Наприкінці ХІХ століття граф О.Бобринський відшукав тут предмети побуту, культури, прикраси, які віднесені дослідником до часів Київської Русі.

Непрохідні ліси поросли ярах та буграх. У цих лісах під Ірдинем розташувався Ірдинський монастир ( старе монастирище). Пробираючись до Лебединського монастиря, йдучи навпростець, монах натрапив на поселення, яке розташувалося в Мочарі.( Легенда про заснування села).

Першими поселенцями були Найда, Силенко, Дячок, Бортник – втікачі з Великого Старосілля. Ховаючись від наскоків турків та польських панів-гнобителів, вони заснували мале поселення, що дало початок назві села – Мале Старосілля. Воду брали в Криничках Зозулихи (назва збереглася й донині). Куток Мочар поступово забудовувався. Згодом тут побудували невелику церкву. Утворювалися нові сім’ї, які з Мочара переселялися на куток Круглої Гори , або «Румунія»

Кругла гора насипана, а не природна. Крім того, недалеко від цієї гори, де зараз збудовано куточок «Румунія», було колись кладовище, до цих пір тут знаходяться могили. (Знахідки в урочищі «Кругла гора» ( наконечники стріл, списів, бронзові пряжки та жіночі прикраси) відносяться до глибокої давнини, та за оцінками спеціалістів мають вік 2-2,5 тисячі років.) Відбувалося це все приблизно на початку ХІV століття. Згодом поселення зруйнували татарами. знаходяться могили. А вже пізніше в ХVІІ столітті на цьому ж місці знову було поселення, тобто Староселечко, або «Староселье».

Розповідають, що першим жителем села був житель села Орловця-Силка, який в часи, коли Україна була під владою польських панів, утік за Дніпро. Там він жив 40 років, а потім повернувся знову в ці краї. Він не захотів поселитися в Орловці біля дороги, а поселився серед лісів, де колись було поселення. Розповідають, що прізвище Сільченко походить від нього, таких прізвищ в селі дуже багато.

В першій половині ХVІІстоліття село було заселене великорусами, яких граф Олександр Бобринський завіз сюди із Тульської губернії. Вони працювали тут на заводі череп’яних цукрових форм. Місце, де колись був завод, до цього часу називається «Заводище». Там і тепер знаходяться багато черепків.

Перші спогади про село датовані 20 січня 1656 року. Цього числа універсалом Богдана Хмельницького дозволено будівництво поблизу Малого Старосілля Виноградського монастиря.

1656 рік. Вересень. Старосілля баклійське з Будищами, з землями, полями і лісами, з точним описом границь Богданом Хмельницьким було подано новозаснованому монастирю на Ірдині.

В 1741 році в селі налічувалось 77 дворів, жителі працювали на заводі, займалися землеробством. Селом володів граф Бобринський.

Середина ХІХ століття. «Старосельечко – село при р. Балаклейке, в 3-х верстах выше села Балаклея. Окружено лесами. В нем находится древнее замковище, примечательное своей величиной и формою; из чего, а равно из находящегося вблизи древнего Ирденского монастыря, следует заключить о существовании в глубокой древности на этом месте важного поселения.

Жителей обоего пола 500, в числе коих 87 великоросиян, переведенных графом А. Бобринским из Тульской губернии. Они заняты на заводе черепяных сахарных форм, устроенном в селе» ( Л. Похілевич).

У 1869 році в центрі села була збудована дерев’яна церква (рік побудови церкви було взято з архіва). Тоді ж був збудований будинок попа, тепер це приміщення належить школі. Школа в селі виникла в 80-90-х роках ХІХ століття. У школі було три групи. Першими вчителями були: Прудковський, Загоринний, Сільченко Петро Пилипович (сам житель села). В школі був один учитель і піп. Піп читав закон божий.

У 1903 році заснована земська школа. Першими учнями цієї школи були: Холоденко Митрофан Іванович, Сіленко Яків Михайлович, Карпенко Гаврило Сергійович, Сільченко Артем Тихонович, Сільченко Василь Михайлович. Цимбал Григорій Власович навчався в 1905-1908 роках

Вчив тоді Загарний, де містилася школа, на цьому місці - магазин. Будинок був старий, клас тісний і темний, з маленькими вікнами, що вросли в землю, і в 1909 році за вказівкою графа Бобринського, була збудована нова школа на чотири класні кімнати (це приміщення належить школі, там навчаються учні молодших класів). У 1964 році школа отримала статус восьмирічної, з кількістю учнів 149. Директором був А.І. Піскун.

1900 рік. «Малое Староселье: дворов 218, жителей 1105. Главное занятие жителей – хлебопашество. Всего имеется земли 1069 десятин. Село принадлежит графам Бобринским. В нем имеются православная церковь, церковно-приходская школа, 4 ветряные мельницы, принадлежащие местным крестьянам». На тому місці, де побудувався Близнюк Анатолій Григорович, стояла хатина, в якій проживав Найдьон. У його оселі переховувалися революціонери 1905 року, яких переслідувала поліція.

Організаторами революційного руху на селі були Мальований Микола Леонтійович, Сіленко Олександр Степанович, Сіленко Гнат Ількович. Першим головою сільської ради був Мальований Микола Леонтійович.

1924 рік. У селі організовується товариство спільного обробітку землі.

1929-1930 рр. Село жило за старою індивідуальною системою господарства. У селі налічувалося 102 коней, 83 корови.Ще в 1926-27рр. Була організована артіль «Життя кустаря», яка виробляла вози, сани,колеса,бочки. Керівником цієї артілі був Оникій Федорович Довбня.

1929 рік. Створено сільськогосподарську артіль,першим головою якої був Холоденко Павло Григорович. Пізніше були утворені ще дві артілі, керівниками яких були Даниленко Федосій Антонович та Сіленко Іван Дмитрович. У 1933 році артілі об’єдналася в промколгосп «Червоний промінь»,який існував до 1952 року. Головами були Ковпак Юрій Данилович та Розживін Петро Миколайович.

Де тепер Братська могила, на тому місці в 1936 році збудували клуб і хату-читальню, в цьому ж році відкрито медпункт, фельдшером в якому працювала Клименко Євдокія Василівна.

Після війни земля в селі оброблялася вручну і коровами. Перший трактор був привезений з Києва Довбнею Онекієм Федоровичем, на якому працював Холоденко Петро Павлович.

Головами колгоспу в різні часи були Ковпак Юрій Данилович та Розживін Петро Миколайович.

1952 рік. Працівники тваринництва Малостаросільської артілі ім. Молотова від кожної фуражної корови надоїли по 2654 кг молока, від кожної свиноматки одержали по 20,2 поросяти. Це були найкращі показники в районі.

1962 рік. На базі колгоспу ім. Молотова виник відгодівельний радгосп «Смілянський», який спеціалізувався на відгодівлі свиней. Рільництво було підпорядковане виробництву фуражного зерна та вирощуванню кормових культур.

1969 рік. У радгоспі з кожного гектара зібрано: пшениці – по 27,8 цнт, гороху – по22,8, ячменю – по 24, цукрових буряків - по 301 цнт.

Передовики виробництв: свинарка Марія Подшибякіна, Тетяна Гребенюк, Катерина Занєгіна, які досягли найвищого приросту ваги свиней – 511-500 грамів на голову; механізатори – Олександр Сіленко, Іван Гайван, Дмитро Сільченко, Віктор Найда, Іван Кисіль та інші.

За підсумками роботи в другому кварталі колективу радгоспу присуджено другу республіканську премію в сумі 1050 крб. Всього за рік сума матеріального стимулювання склала 15068 крб.

Середньомісячна заробітна плата працівників ферми складає 110-117 крб, механізатора – 115-118крб.

З теплим словом вдячності розповідають односельці про людину з великої літери – колишнього директора радгоспу «Смілянський» Хиста Василя Лукіча. Це був справжній господар,який не лише підніс радгосп до високих показників, а й приймав активну участь у соціально-культурному будівництві села.

Радгосп по відгодівлі худоби « Смілянський» села Мале Старосілля був відомий як одне з передових господарств Смілянського району. Як повідомляла газета «Червоний стяг» від 01.08.1970 року : «Чистих прибутків в 1969 році радгоспом одержано 390 тисяч карбованців. Зростання прибутків в основному зумовлюється тим, що тварини здаються в переважній більшості вищої вгодованості ( в 1969 році – 83 проценти від усієї кількості зданих свиней)…. Проведено механізацію свинарників на 1500 голів…. До запровадження механізації навантаження на одну свинарку складало 120 голів, а нині – 300 голів. Економічний ефект склав 4,8 тисячі карбованців, рівень механізації в тваринництві досяг 78 процентів…».

Високі прибутки дозволили радгоспу не тільки зміцнювати матеріально-технічну базу. Господарство вкладало значні кошти в благоустрій села. Так, за останні десять років у Малому Старосіллі побудовано клуб, два типових магазини, дитячі ясла-садок, будинок тваринника з їдальнею і профілакторієм, баню,побут комбінат, три кілометри дороги з асфальтовим покриттям. Радгосп впорядкував сільські ставки, придбав для профілакторію медичну апаратуру, для клубу – духові і джазові музичні інструменти, для дитячого комбінату закуплено телевізор, піаніно. 1968 року було розпочато реконструкцію центральної вулиці села. Радгосп добудовував спортивний зал, споруджував дві майстерні для виробничої практики учнів, дві робочі кімнати, закупив обладнання для центрального опалення в школі. За кошти радгоспу було придбано підручники, виділялися кошти для поповнення наочним приладдям навчальних кабінетів і бібліотеки.

1971р. У Малому Старосіллі є восьмирічна школа , Будинок культури на 250 місць, бібліотека, широкоекранна кіноустановка, медпункт, три магазини, відділення зв’язку, швейна майстерня.

1982 рік. Заслуженим авторитетом трудівників села користується комплексний приймальний пункт, який здійснює 17 видів послуг. На кожного жителя села надано їх на 18 карбованців – у тричі більше, ніж в середньому по селах району. Це заслуга завідуючої пунктом М.А.Даниленко.

1994 рік. Збудована церква Пресвятої Богородиці. 12 вересня відбулася перша служба в новозбудованому храмі, яку очолював архієпископ Софроній.

1996 рік. 1 січня. У порівнянні з 1990 роком у радгоспі «Смілянський» поголів’я ВРХ зменшилося на 64 голови (379-315), свиней – на 1692 голови (1846-154).

1999 рік, січень. Вартість основних виробничих фондів господарства «Смілянське» - 2 млн.537 тис. грн; працює в господарстві 43 чоловіки; середньомісячна заробітна плата – 79 грн.

3. Значні для села історічні події

1941-1944. В кінці липня 1941 року село окуповане фашистськими загарбниками, які майже повністю зруйнували та спалили його. У лютому 1944 року Мале Старосілля звільнене від ворога. Під час війни загинуло 175 жителів села. За мужність і відвагу, проявлені в роки Великої Вітчизняної війни, 77 жителів села нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, а Ф.Л. Грозний став повним кавалером орденів Слави. У державному лісі (Будянське лісництво) за два кілометри від села в роки війни знаходилася база партизанського загону ім.Пожарського. Штаб партизанського руху при Військовій Раді Південного фронту вирішив висадити групу десантників на південь від Сміли для організації партизанського загону. У ніч з 15 на 16 серпня 1943 року ця група була висаджена з літака на базу партизанського загону «За Вітчизну». Група десантників стала ядром партизанського загону ім.Пожарського. Командиром загону був призначений лейтенант Горячий Дмитро Пилипович, комісаром - Жилін Іван Архипович, начальник штабу смілянський підпільник Леонід Юхимович Беренштайн.

На місці стоянки партизанського загону ім.Пожарського встановлено Пам'ятний знак та відновлена одна із партизанських землянок.

«У боях за визволення м.Сміли та населених пунктів району загинуло понад 1300 чоловік. Найбільше з них загинуло при формуванні Ірдинського болота та підступах до міста Сміли та села Малого Старосілля» («Книга пам’яті України», Т.8)

Увіковічують пам’ять загиблих Обеліск слави та Пам’ятник невідомому солдату

Серед жителів села були і ті, хто визволяв Харків, Київ, Львів та багато інших міст. Такою людиною був СіленкоЯків Петрович.

Сіленко Яків Петрович народився 19 березня 1914 року в селі Мале Старосілля. Війна застала його в селі. Почалося бомбардування. Яків Петрович не розгубився і пішов разом з товаришами на війну. Служив в 1049 стрілецькому полку, був рядовим. Визволяв Харків, Львів, Київ та багато інших міст. У бою під Харковом, коли Радянська Армія відступала, Якова Петровича було поранено. Він лежав у госпіталі. Після війни був нагороджений орденами «За доблесть и отвагу в Великой Отечественной войне», пізніше був нагороджений медаллю «Двадцать лет победы в Великой Отечественной войне. 1941-1945г.г.». А в 1974 році був нагороджений орденом «50 лет Вооруженных сил СССР». За відвагу в боях Орденом Слави трьох ступенів нагороджений Грозний Федір Левкович.

4. Сучасний стан села

2000-2011 роки. На території села знаходиться 2 загальноосвітні заклади: дитячий садочок «Вишенька» і загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. У дитячому садочку працює 2вихователі і 3 особи обслуговуючого персоналу,його відвідує 20 дітей. У школі навчається 48 дітей. Тут працює 14 вчителів і 6 осіб обслуговуючого персоналу.

Працює Будинок культури, його очолює Колташова А. В. і бібліотека. При Будинку культури діє вокальний ансамбль «Надія», фольклорний колектив «Джерело» під керівництвом Колташової А.В., танцювальний гурток. Неподалік від села розташований психоневрологічний будинок-інтернат.

Село багате лісами. Власниками цих угідь є Смілянський держлісгосп і Будянське лісництво. Радгосп «Смілянський» занепав, його майно роздали на майнові сертифікати. Земля не обробляється.

Село частково газифіковане і телефонізоване за кошти його жителів. Діє автобусне сполучення приватного підприємця Кредзинського Ю.Я. «Шевченко – Мале Старосілля» п’ять разів на добу. Збудована і відкрита церква Пресвятої Богородиці.

За 2005 – 2006 рік у селі приватні підприємці відкрили 3 магазини і 2 пилорами.

Демографічний стан села на сьогоднішній день такий:

Всього жителів – 800 осіб, з них:

працездатного населення – 282 особи, з них працює в селі – 73 особи, за межами села – 60 осіб;

дітей: до 6 років – 42 особи, з 6 до 16 років – 68;

молоді до 30 років – 98 осіб;

пенсіонерів – 383 особи, з них 16 працюючих.

Населення пільгових категорій:

чорнобильці – 4 особи;

воїни-афганці – 2 особи;

учасники бойових дій – 3 особи;

інваліди війни – 3 особи;

учасники війни – 35 осіб;

ветерани праці – 87 осіб;

діти війни – 136 осіб;

багатодітні сім’ї – 3.

5. Історична пам’ятка

Коли по вигнанні Богданом Хмельницьким ворогів православ’я, в Україні запанував спокій; ігумен Герасим отримує від гетьмана дозвіл на відбудову зруйнованого монастиря. І уже в 1656 році монастир постає у відновленому вигляді.

У 1663 році під іменем Гедеона у монастирських келіях перебуває син Богдана Хмельницького – Юрій.

І знову для монастиря наступили «чорні» дні. Залишений, запустілий та пограбований Ірдинський монастир стає на новому місці близько 1730 року. Його відродження пов’язане з ім’ям Луки Полеховського. Останній утік до древньої обителі, рятуючись від переслідування з боку греко-католиків.

З 1766 року протягом шести років монастир переходить в підпорядкування монаха Гаврила, який заплямував себе з голови до ніг, потуркавши уніатським виродкам і всіляко догоджавши їм. Він керував монастирем протягом шести років.

Приміщення, у якому мешкали ченці, складалося із семи келій та двох келій ігуменських із комірчинок. Усі будівлі, вкриті очеретом і соломою. Парадні ворота, розміщені з хвірткою, огорожі монастир не мав, опріч засіки, перешкоди із нарубаних у лісі дерев. У такому вигляді, вельми убогому, Ірдинського Виноградського Успенського монастиря, був прийнятий під юрисдикцію переяславської консисторії.

У часи розквіту монастиря в ХІХ столітті на його території діяло три церкви: кам’яна, однопрестольна Успіня Божої Матері, дерев’яна церква животворящої Трійці із дзвіницею при ній, закладена в 1840 році, невелика церква святителя Миколая, побудована 1782 року. До святинь монастиря також належали частини мощей Косми Безсрібника, Лукиліана Євангеліста та Марка Франгевського. Ці мощі були передані монастирю в 1852 році.

Останній, найтрагічніший період існування монастиря припадає на початок існування радянської влади. В 20-ті роки ХХ століття монастир декілька разів грабували. Офіційно монастир було закрито 7 серпня 1923 року, але в ньому в 1924 році продовжувало жити 10 ченців і продовжувала функціонувати Успенська церква. Територія монастиря в 1927 році була віддана під лепрозорій.

Під час Великої Вітчизняної війни будівлі і монастиря і лепрозорію були поруйновані.

У наш час на території колишнього монастиря розташована медична установа. Це філіал обласної лікарні для психічно хворих людей. Від колишнього монастиря ніяких будівель, крім печер не залишилось. Колись територія монастиря була оточена парканом, від якого залишились рештки проїзду-воріт та неглибокий рів із валом. Із монастирських забудов залишилось близько десятка подекуди понабиваних кам’яних плит.

З усього колишнього монастирського комплексу на сьогоднішній день залишилась єдина дуже своєрідна архітектурна пам’ятка – печерний комплекс( див. додаток 14), який може бути і самою ранньою монастирською спорудою. Станіслав Осадчий – син одного з медпрацівників, який був учасником відновлення будівель диспансеру, розповідає, що спелеолог Алік Володимирович Агавян дослідив печери монастиря і зробив їх опис. Після його смерті Богдан Жолдак зняв документальний фільм про підземний Виноградський монастир.

6. Гордість села

6.1. Матері-героїні

Шишкова Дар’я Дмитрівна

Народилася в сім’ї Сільченко Марії Івановича та Сільченко Дмитра Васильовича. Була одружена з Шишковим Андрійом Якимовичем, який народився в 1

1919 році.

Сторінки біографії.

Під час голодомору 1932-33р. у Дар’ї Дмитрівни померло три брати за два дні: Сільченки Каленик, Григорій і Михайло. У ці роки не було їжі, їли сирі буряки, з листя липи жарили оладки, вижили!

В 1941році почалася Велика Вітчизняна Війна. Дар’ї Дмитрівні було вісімнадцять років. Її з іншою молоддю села вивезли на примусові роботи спочатку до Германії, потім до Швейцарії, там вона була остарбайтером. Після війни повертається в рідне село,працює в колгоспі.

В шлюбі виховали десятьох дітей:

Надія народилася 1957р., одружена з Кравців Миколою, в шлюбі мають шістьох дітей.

Володимир народився в 1947р.,

Галина народилася в 1949р.,

Микола народився в 1950р., одружений з Шишковою Галиною, в шлюбі мають трьох дітей.

Дмитро народився в 1952р., , одружений з Шишковою Любов’ю Василівною, в шлюбі мають двох дітей.

Леонід народився в 1954р., одружений з Шишковою Любов’ю Василівною, в шлюбі мають чотирнадцять дітей.

Марія народилася в 1956р., одружена з Колісником Миколою, в шлюбі мають двох дітей.

Віра народилася в 1960р., одружена з Литвіном Григорієм, в шлюбі мають п’ять дітей.

Андрій народився в 1962р., одружений з Шишковою Оленою, в шлюбі мають п’ять дітей.

Як матір – героїня Дар’я Дмитрівна отримала чотири медалі I, II, III, IV ступенів.

Крекотень Юлія Лук’янівна

Народилася в селі Мале Старосілля 16 жовтня 1950 року.

Сторінки біографії

З 1957 по1965 роки навчалася в сільській школі. З 1965 по 1969 роки продовжила навчання в Золотонішському зоотехнікумі. З 1975 по 1985 роки працювала контролером ощадної каси, в 1986-1997 роках завідуюча магазином №11 Смілянського райСТ. В 1995-1997 роках повар дитячого садочку «Вишенька» при Маалостаросільській сільській раді. Разом з чоловіком Крекотнем Миколою Павловичем, з яким взяли шлюб у 1968 році, Юлія Лук’янівна виховала п’ятьох дітей. В 2007 році нагороджена почесним званням «Матір – героїня».

Перша донька Світлана народилася в 1969 році, зараз вона з чоловіком проживає в місті Смілі, виховують сина та доньку.

Донька Людмила народилася в 1971 році, проживає в рідному селі, де з чоловіком виховує дві доньки.

Син Юрій народився в 1981 році. Зараз він працює будівельником в Києві.

В 1982 році народилася донька Ірина, проживає в рідному селі, де з чоловіком виховує сина та доньку.

В 1983 році народився син Олександр. Зараз він з дружиною проживають в сусідньому селі Балаклеї, виховують доньку.

Кравців Надія Андріївна

Народилася 3 жовтня 1957 року в багатодітній сім’ї .

Сторінки біографії

Жилося дуже скрутно. Коли Наді виповнилося 9 років, помер батько, в матері залишилося дев’ять дітей. Її разом з двома братами відправили до школи-інтернату. Там вона провчилася з третього по десятий клас. Закінчивши школу, продовжила навчання в Мліївському агрономічному училищі. В 1977 році вийшла заміж за Кравців Миколу Луцевича. В 1986 році тяжко захворіла, хвороба прикувала її до ліжка. Трьох менших дітей відправили до дитячого будинку в Черкасах, дві старші дочки залишилися з батьком. Лікування тривало декілька років, Надія Андріївна перенесла дві операції та пройшла тривалий курс реабілітації. Після одужання забрала молодших дітей з дитячого будинку, і вони пішли в школу в рідному селі. Жилося дуже скрутно, не вистачало коштів на їжу та одежу, але все минулося.

Перша донька Світлана народилася в 1979 році.

Донька Наташа народилася в 1982 році.

Син Микола народився в 1983 році.

Донька Оля народилася в 1984 році.

Син Руслан народився в 1985 році( помер через три дні після народження).

Донька Леся народилася в 1986 році.

В 1987 році Надія Андріївна нагороджена «Медаллю материнства» за народження і виховання п’ятьох дітей. В 2007 році їй присвоєне почесне звання «Мати-героїня».

Сіленко Марія Якимівна

Народилася 25 серпня 1914 року.

Сторінки біографії

Народилася в місті Смілі. В 15 років залишилася сиротою, змушена піти працювати. Свою трудову діяльність почала на будівництві, там познайомилася з майбутнім чоловіком Сіленко Лук’яном Степановичем.

Перший син Микола народився в 16 липня 1937 року.

Дочка Галина народилася 26 листопада 1938 року.

Дочка Лідія народилась 6 квітня 1940 року.

Син Борис народився 9 червня 1942 року.

Син Володимир народився 7 вересня 1945 року.

Дочка Валентина народилася 27 серпня 1948 року.

Дочка Юлія народилася 16 жовтня 1950 року. Разом з чоловіком виховали п’ять дітей, в 2007 році нагороджена почесним званням «Мати-героїня».

Дочка Ніна народилася 13 серпня 1952 року.

Дочка Тетяна народилася 24 жовтня 1953 року.

Син Павло народився 4 серпня 1955 року.

Жінка тяжко трудилася на будівництві, важко жилося.

На роботі травмувала ногу, через це мала хронічну хворобу бедра. Нагороджена почесним званням «Мати-героїня». Померла Марія Яківна в листопаді 2011року

Щиголь Тетяна Володимирівна

Народилася в квітні 1954 року.

Сторінки біографії

Народилася в місті Паласівка Волгоградської області. Сім’я мала чотирьох дітей. В1973 році одружилася з Щиголь Іваном Степановичем. В шлюбі народилося п’ятеро дітей (два сини і три доньки). З 1977 року працювала в радгоспі «Смілянський». В листопаді 1984 року була нагороджена «Медаллю материнства». В лютому 2007 року нагороджена почесним званням «Мати-героїня».

6.2. Воїни-інтернаціоналісти

Даніленко Олександр Григорович

Народився 18 березня 1964 року.

В 1970 році пішов у 1 клас Малостаросільської восьмирічної школи, продовжив навчання після 7 класу у Балаклеївській школі № 1.

22 квітня 1981 року був призваний до лав Радянської армії. Службу проходив у місті Хорог (Таджикистан) та в Демократичній республіці Афганістан. Про роки служби розповідати відмовляється, в зв’язку з болючими спогадами.

Службу закінчив у 1983 році. Одружений. Має двох дітей та внука.

Довбня Анатолій Васильович

Народився 3 квітня 1966 року.

Навчався в Малостаросільській восьмирічній школі. Після 7 класу продовжив навчання в Балаклеївській школі № 1.

В 1983 році був призваний до лав Радянської армії. Службу проходив в Демократичній республіці Афганістан, в місті Асадабад.

Службу закінчив у 1985 році. Одружений. Має двох синів

6.3. Ліквідатори аварії на ЧАЕС

Васютін Володимир Васильович

Народився 30 квітня 1957 року. За наказом Генерального секретаря ЦК КПСС був відряджений в Чорнобиль, де був двічі: перший раз у 1987 році (але цей рік не увійшов до наказу) і у 1988 році, де пробув 100 днів. Несли службу у місті Пирятин та в Чорнобильському районі, де виявляли злочинність на об’єктах державної і особистої власності громадян. В той час зі Смілянського району був сам,решта – з центральних областей України.

Служба була тяжка, через кожні 16 годин відбувався викид радіації,від чого дерева взимку були обліплені жовтим осадом. При диханні зараженим повітрям йшла кров із носа. Дозу опромінення отримав вище норми.

Нагороджений медаллю Захисника Вітчизни президентом України Кучмою Л.Д у 2004 році. Віддавши країні 25 років бездоганної служби перебуває на заслуженому відпочинку. Має посвідчення учасника ліквідації на ЧАЕС, серія Б № 446470 від 25 жовтня 2001 року. Є інвалідом ІІІ групи.

Сільченко Дмитро Іванович

Народився 12 жовтня 1949 року.Следуя выписке из военного билета, в период с 16.02.1989 по 15.06.1989 год выполнял задание по ликвидации аварии в тридцати километровой зоне на Чернобыльской АЕС. Получил дозу облучения 4.804 БЕР. Период 16.02.89 по 15.06.89 г. В соответствии с Постановление ЦК КПСС Совета Министров СССР и ВЦСПС от 29.12.89 г. № 1497/378 засчитано в трудовой стаж, дающий право на льготную пенсию по списку № 1 в полуторакратном размере. Має посвідчення учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС в 1986 році. Нагороджений медаллю учасника ліквідації ЧАЕС. Після повернення з Чорнобиля перебував дві неділі у відпустці, після чого поступив в Будянське лісництво на посаду тракториста. З 15.10.1989 року призначений на посаду слюсаря – кочегара в Малостаросільську школу, де пропрацював 15 років. В даний час перебуває на заслуженому відпочинку тобто на пенсії.

Левченко Олександр Анатолійович

Народився в селі Мале Старосілля 4 липня 1965 року в сім’ї робітників. До 1972 року навчався в Малостаросільській восьмирічній школі. З 1979 року навчався в Балаклеївській СШ. З 1982 по 1983 рік працював на РПЗ.

У 1983 році був призваний до рядів радянської армії. Службу проходив у прикордонних військах у місті Термез (Узбекистанська РСР).

У січні 1986 році був звільнений з лавр збройних сил. У цьому ж році працював слюсарем-електромонтером. У червні 1986 року був призваний на військову перепідготовку, яку проходив на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС до серпня 1986 року. Після повернення до дому працював на СМЗ до 1992 року. У цьому ж році перейшов працювати на ДЛТ.

Колташов Сергій Вікторович

Народився 15 листопада 1961 року. Потрапив до Чорнобиля 13 липня 1987 року,працювали вахтовим методом. Караул складався з 12 чоловік. В даний час чотирьох чоловік немає в живих. Отримав дозу опромінення 5.449 БЕР. Нагороджений Почесною грамотою та медаллю,за бездоганне виконання службового обов’язку в період робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС.

Закінчити свій нарис-опис хочеться словами пісні жителя села Малого Старосілля Михненка Олександра Миколайовича:

"Наше село появилось в ярах

Там де поля і ліса.

Рідне село народилось в віках

Де була вічна краса..."

Кiлькiсть переглядiв: 785

Коментарi

  • Qilenivike

    2018-01-18 01:47:47

    [url=http://casino-soft.ru/prodvizenie-casino.html]продвижение казино в интернете[/url] .......